Харків очима сучасників
Постійне посилання на розділhttps://escriptorium.karazin.ua/handle/1237075002/958
Переглянути
16 результатів
Результати пошуку
Документ Забота о семьях воинов(Москва : Издательство «Правда», 1941-09) Кулініченко, Олена; Кулиниченко, ЕленаДокумент Героический труд – залог победы над врагом(Москва : Издательство «Правда», 1941-08) Николаева, К.Документ На передовой фабрике [фабрика имени Осоавиахима. Харьков](Москва : Издательство «Правда», 1941-08) Голубчик, СарраДокумент Тыл от фронта неотделим(Москва : Издательство «Правда», 1941-08) Ткаченко, З.Документ Как я стала героем (Рассказ Героя Советского Союза Марии Щербаченко)(Москва : Издательство «Правда», 1944-07) Щербаченко, Марія Захарівна; Щербаченко, Мария Захаровна"Раньше я думала, что герои — это необыкновенные люди и обязательно из какого-нибудь знаменитого города. Но вот я, Маруся Щербаченко, ведь я была неприметная, тихая девушка, в колхозе работала и адрес мой незнаменитый — хутор Неждановка, Волчанского района, Харьковской области, в стороне от шляха... Теперь я хорошо знаю: героем может быть каждый, кто и сердцем и умом понял, как дорога ему родная земля и как ненавидит он врагов. Наш хутор был оккупированный. Боже ж мой, что там немцы вытворяли, какая страшная была жизнь. Душно мне стало, все кругом немило, всё постыло... Стали немцы молодёжь в Германию угонять, и я решила: не могу так, умру лучше, но не буду немецкой батрачкой и в Германию не желаю ехать". «Раніше я думала, що герої — це незвичайні люди і обов'язково з якогось знаменитого міста. області, осторонь шляху... Тепер я добре знаю: героєм може бути кожен, хто і серцем і розумом зрозумів, як дорога йому рідна земля і як ненавидить він ворогів. Наш хутор був окупований. Боже ж мій, що там німці витворяли, яке страшне було життя. Душно мені стало, все кругом немило, все набридло... Стали німці молодь у Німеччину викрадати, і я вирішила: не можу так, помру краще, але не буду німецькою батрачкою і в Німеччину не бажаю їхати».Документ Восстановим детские ясли(Москва : Издательство «Правда», 1944-01) Мухина, Е.Документ Как мы создали райпромкомбинат(Москва : Издательство «Правда», 1944-01) Данько, Віра; Данько, ВераДокумент Про віщо співають куранти(Харків : Харківське книжково-журнально-газетне видавництво, 1945) Донченко, Олесь Васильович"... Все ближче і ближче підходили до Харкова танкові дивізії окупантів. Все більше і більше з'являлося в депо поранених паровозів. Хвилюючись, Покусай з тривогою оглядав їхні пошкодження. Це були рани, здобуті в бою. Збиті труби, продірявлені тендери, побита скаллям снарядів обшивка... І тоді виринало дивне почуття: наче він бачив не машини, а живих людей — зранених, порубаних, понівечених, не знати за що скривджених... А ворог стояв уже біля воріт міста. Покусай бачив як воно змінилося. Де ви, знайомі гомінкі вулиці? На широких майданах вирито траншеї, брук перетинають їжаки з залізних рейок, протитанкові ями. Багато будинків визирають уже сліпими зіницями вибитих шибок. І з особливою глибиною відчув Покусай, яка страшна небезпека загрожує його рідному місту. Що — місту? Всю Батьківщину вкриває чорна лиховісна тінь. Що ж робити? Як захистити тебе, рідна земле?"Документ Звірства і злочини німецько-фашистських загарбників на Харківщині : збірник документів(Київ ; Харків : Українське Державне видавництво. Друкарня Державного видавництва «Комуніст», Харків., 1944) Управління Державними Архівами НКВС УРСРДокумент Сліди фашистських звірів : збірник статтів про німецький розбій у Харкові(Київ ; Харків : Українське Державне видавництво. Друкарня ім. Фрунзе, Харків., 1944)"23. VIII. 1943 р. Ми не спали всю ніч. Близька кулеметна і автоматна стрілянина свідчила, що до ранку все скінчиться. На світанку ми побачили у нашому дворі першого червоноармійця. Важко розказати, скільки поцілунків та обіймів припало йому. Жінки плакали... Швидше, швидше на вулицю. Як багато війська, машин... Рідні обличчя, рідна мова. Одна хвилююча сцена за одною. Блищать зірки на кашкетах. Невимовні почуття сповняють груди. Тому, хто не пережив жаху поневолення, важко зрозуміти це друге народження. Сонце сяє, як ніколи. Хоч з вулиць ще не зметено слідів минулого, проте все виглядає якось особливо, по-святковому. Ось і майдан Дзержинського. Він вщерть повний радісно схвильованих людей. Починається мітинг... „Тихше, тихше"... Говоритиме полковник, і раптом ми чуємо: — Товариші харків'яни!.. „Товариші"— це слово, як музика, вривається в душу, воно означає волю, воно означає честь, воно означає перемогу".