(Харків : Держвидав України, 1931-10) Кандиба, Федір Львович
На бадьорій мові бетону слово трактор — одне з перших слів. Тракторний завод мав бути залізобетоновим і багато тисяч ваґонів з цементом, скаллям і піском повинні були пережувати бетономішалки, перевезти вагонетки і укласти бетонярі. Бетон — це темпи.
Бетон визначав темпи і мав вирішити долю будівництва, долю майбутнього Харківського тракторного заводу і тих п'ятдесяти тисяч радянських «Інтернаціоналістів» щороку, що їх так нетерпляче чекають необсяжні радгоспні та колгоспні лани. Треба було опанувати бетоном, зробити його слухняним і вірним в руках будівництва. Це стало очевидним з самого початку. І проте сірі німецькі бетономішалки Кайзера, на пашпорті яких визначено, що бетономішалка може давати 240 замісів за вісім годин — давали 30 — 40 замісів.
Люди возили бетон тачками. Теслярі, що робили опалубку і арматурники, що укладали залізний кістяк майбутнього залізобетону, не звикли ані до бетономішалки, ані до бетону. І бетономішалки відпочивали з кожної нагоди — вони чекали скалля, піску, цементу. Вони зупинялися через те, що не було води або електричного струму. Вони і стояли поки підготують роботу, щоб можна було далі укладати бетон...
Бетономішалки, що стояли без діла, — замість жорстви, піску та цементу, жерли народні гроші, дефіцитну робочу силу і, що найголовніше, — з'їдали високі темпи роботи, без яких не можна було за рік збудувати завод-велетень.
