(Київ; Харків: Українське Державне видавництво, 1944) Байдебура, Павло Андрі́йович
"Та нічого того не могли вже бачити й чути ті, що лежали серед степу, в яру, простреляні кулями. З шахтарського виселка сюди востаннє прийшли вони. Кров і сльози пропекли на землі місце їхньої смерті. Сльози затоптав кований чобіт фашиста, а кров не можна затоптати. Вона горить, ніби перелившись у маки червоні, парує під сонцем і кличе до відплати. Останній, передсмертний плач і стогін вітри носитимуть над степом, над житлом живих людей аж поки не настане відплата..."
