4. Рідкісні видання Харкова ХХ ст.
Постійне посилання колекціїhttps://escriptorium.karazin.ua/handle/1237075002/1625
Переглянути
23 результатів
Результати пошуку
Документ Воля непреложна(Київ ; Харків : Державне літературне видавництво . Друкарня ім. Фрунзе , Харків ., 1941) Тичина, ПавлоТи, земле наша, рідная, святая! Ти, батьківщино люба золотая ! Це знову напад? З ворогом двобій? — Ми чуєм, нене! Ми йдемо на бій! Чого від тебе ворогу потрібно? За що свою він злість зганяє дрібно? Бо ти єдина, вільна на весь світ. В тобі свобода й сонце, ясен цвіт! (Павло Тичина).Документ Ручай : поезії(Харків : Харківське книжково-журнально-газетне видавництво. Друкарня ім. Фрунзе., 1945) Черняков, МаркКоли б ти знала, як оце буває, Як люди мовчки крізь вогонь ідуть, Як, не сказавши слова, умирають І вірність перед смертю бережуть,— Коли б ти бачила його в той вечір, Як завжди тут — до пояса в багні, Пригнічені тяжким безсонням плечі І в погляді невичерпаний гнів,— Ти зрозуміла б все, що треба знати: Як тяжко нам було перемогти Й яка душа була в того солдата, Дружиною якого звалась ти! (Марк Черняков)Документ Збірник пісень Вітчизняної війни. Складено з творів композиторів Харкова до річниці визволення рідного міста від німецько-фашистських загарбників(Харків : Видавництво «Соціалістична Харківщина». Друкарня «Мистецтво»., 1944)"Напередодні Вітчизняної війни Харківська Спілка Радянських Композиторів являла собою один з найміцніших творчих колективів на Україні, що складався з 36-ти композиторів та музикознавців. Потрапивши під час евакуації до братніх національних республік Радянського Союзу, харківські композитори, з одного боку, значно збагатили свою музичну мову вивченням на місці музичного фольклору цих республік і, з другого боку, своєю творчістю внесли багато цінного в розвиток музичної культури братніх республік. Треба також відзначити творчу роботу харківських композиторів у військових частинах. Композитор Лебединець за свою роботу в Академії ім. Молотова та у військових частинах Середньоазіатської Військової Округи одержав звання заслуженого діяча мистецтв Узбекської РСР. На конкурсі в Ашхабаді на похідну червоноармійську пісню Мейтус одержав першу премію, а Файнтух на конкурсі Середньоазіатської Військової Округи за свою стройову пісню „Зеленые фуражки" одержав третю премію. Повернувшись до рідного Харкова, наші композитори, ще з більшим піднесенням і творчим підйомом взялись до творчої праці. За короткий час поновлення роботи Спілки з'явилось багато творів, значне місце серед яких складають твори, присвячені визволенню Харкова: Лебединець—„Харківським дивізіям"; Тіц—„Навіки наш"; Гайдамака—„Пісня про Харків"; Дашевський—„Последняя почесть" (пісня пам'яті генерала Ватутіна); Нахабін—„Ой, поля, ви, поля"; Борисов—„Вперед в наступленье". За час відновлення роботи Харківської Спілки Композиторів члени Спілки—музикознавці закінчили ряд цікавих науково-дослідницьких робіт. Так, наприклад, кандидат мистецтвознавчих наук, професор Міклашевський закінчив свою цікаву працю „Музичне життя Харкова" від його заснування до наших часів. Доцент Тюменева закінчила дослідницьку роботу на тему: „Чайковський і українська народна пісня". Цю збірку вибраних пісень Харківська Спілка Композиторів склала до річниці визволення Харкова від німецько-фашистських загарбників. До цієї знаменної роковини колектив харківських композиторів приходить, як що і не в тому складі, як це було до війни, але знову згуртований як і раніше, навколо Спілки Композиторів і сповнений творчого ентузіазму в ім'я Вітчизни, в ім'я перемоги над заклятим ворогом, яка вже не за горами".Документ Злочини німців і народна боротьба на Ровенщині(Київ ; Харків : Українське Державне видавництво, 1945) Бегма, Василь АндрійовичПро політику німців щодо України досить недвозначно говорив гітлерівський намісник „польського генерал-губернаторства" Франк: „Ця територія навіки залишиться німецькою. Ми прийшли сюди для того, щоб назавжди приєднати Україну до німецького простору. Сяючим зором дивимося ми на цей рай на сході, бо він назавжди звільнить нас від труднощів і турбот, бо він забезпечить підростаюче покоління нашого народу всім: хлібом, життям, свободою". Кат українського народу Еріх Кох в одному із звернень до солдатів Східного фронту писав: „Ви можете мені повірити, що я витягну з України останнє, аби тільки забезпечити вас і ваших батьків".Документ Бойовий помічник більшовицької партії(Харків : Українське Державне видавництво. Друкарня «Комуніст», 1943) Калінін, Михайло Іванович"Стаття, надрукована в «Правде» від 29 жовтня 1943 року до 25-тиріччя ВЛКСМ".Документ Російське серце: про героїчні вчинки льотчика Хлобистова Олексія(Москва ; Харків : Українське Державне видавництво, 1944) Симонов, Костянтин МихайловичДокумент Іван Вдовенко(Київ ; Харків : Українське Державне видавництво . Харків, Друкарня «Мистецтво» ., 1945) Косарик, Дмитро Михайлович"Прославився священним подвигом син українського народу льотчик Іван Вдовенко. Про незабутнє життя і смерть цього крилатого сина України у всіх газетах Радянського Союзу було надруковано повідомлення Радянського Інформбюро за 31 серпня 1941 року. Героїчний екіпаж бомбардувальника: молодший лейтенант Іван Вдовенко, штурман Микита Гоманенко, стрілець молодший сержант М. Купатов і радист В. Карпов, — завдавши ворогові величезних втрат, загинули смертю хоробрих".Документ Похорон друга(Київ; Харків: Українське Державне видавництво . Друкарня «Мистецтво», Харків ., 1945) Тичина, Павло Григорович"І строки минули — вдарила війна. І друг подав про себе вістку: вся ж країна гордилась ним, який, немов той плуг, в'оравсь у ворога! І кров зміїна круг нього по коліна піднялась... Та друг мій, Ярослав, ще й після того не раз був на устах усіх. Велась жорстока боротьба за Харків. Строго його оточували наші. Все ж нерівні були сили, й Ярославу прийшлося битись в загравах пожеж всю ніч проти восьми. Ще більшу славу він заслужив собі, як врятував людей, що їх збирались саме вішать фашисти. З військом він одвоював село, та й сам погинув..."Документ Про віщо співають куранти(Харків : Харківське книжково-журнально-газетне видавництво, 1945) Донченко, Олесь Васильович"... Все ближче і ближче підходили до Харкова танкові дивізії окупантів. Все більше і більше з'являлося в депо поранених паровозів. Хвилюючись, Покусай з тривогою оглядав їхні пошкодження. Це були рани, здобуті в бою. Збиті труби, продірявлені тендери, побита скаллям снарядів обшивка... І тоді виринало дивне почуття: наче він бачив не машини, а живих людей — зранених, порубаних, понівечених, не знати за що скривджених... А ворог стояв уже біля воріт міста. Покусай бачив як воно змінилося. Де ви, знайомі гомінкі вулиці? На широких майданах вирито траншеї, брук перетинають їжаки з залізних рейок, протитанкові ями. Багато будинків визирають уже сліпими зіницями вибитих шибок. І з особливою глибиною відчув Покусай, яка страшна небезпека загрожує його рідному місту. Що — місту? Всю Батьківщину вкриває чорна лиховісна тінь. Що ж робити? Як захистити тебе, рідна земле?"Документ Земля донецька : новели(Київ; Харків: Українське Державне видавництво, 1944) Байдебура, Павло Андрі́йович"Та нічого того не могли вже бачити й чути ті, що лежали серед степу, в яру, простреляні кулями. З шахтарського виселка сюди востаннє прийшли вони. Кров і сльози пропекли на землі місце їхньої смерті. Сльози затоптав кований чобіт фашиста, а кров не можна затоптати. Вона горить, ніби перелившись у маки червоні, парує під сонцем і кличе до відплати. Останній, передсмертний плач і стогін вітри носитимуть над степом, над житлом живих людей аж поки не настане відплата..."
- «
- 1 (current)
- 2
- 3
- »
