4. Рідкісні видання Харкова ХХ ст.
Постійне посилання колекціїhttps://escriptorium.karazin.ua/handle/1237075002/1625
Переглянути
35 результатів
Результати пошуку
Документ Материалы к геологии донецкой перми(Харьков: Тип. ХСХИ, 1948) Савич-Заблоцкий, Константин Николаевич; Лапкин, И.Ю.С надписью «Дорогому Дмитрию Николаевичу Соболеву от авторов. 26 августа 1948 г.».Документ Перемога : збірник творів харківських поетів(Харків: Харківське книжково-газетне видавництво, 1948)«…В чужім краю, в передгрозовій тиші, згадавши Харків, стали ми нараз і ближчі один одному й рідніші – це Батьківщина так ріднила нас. Ми згадували корпуси Держпрому, і нашу площу – світлу, золоту, і, школяреві кожному знайому, Тараса постать бронзову в саду…» (Михайло Аронс).Документ И.И. Мечников : Памяти великого русского ученого : Сборник статей(Харьков: Издательство ХГУ, 1948) Харьковский государственный университет имени. А.М. Горького; Каганов, Исаак Яковлевич; Каганов Ісак Якович; Харківський державний університет імені О.М. ГорькогоДокумент Е.С. Хотинский: к 70-летию со дня рождения и 45-летию научной, педагогической и общественной деятельности(Харьков : Издательство ХГУ, 1948) Харьковский государственный университет имени А.М. Горького; Харківський державний університет імені О.М. Горького«Євген Семенович Хотинський народився в Петербурзі 26(13) грудня 1877 р. Його батько був юристом, мати — земським лікарем. Своє дитинство Євген Семенович провів у Криму, де навчався у Ялтинській прогімназії та Сімферопольській гімназії. Університетську освіту він здобув у Женеві: закінчив природничий факультет Женевського університету зі ступенем бакалавра фізичних та природничих наук, після чого склав відповідні іспити і, виконавши роботу на тему „Бромування та відновлення піролів” (докторська теза), здобув ступінь доктора фізичних наук (спеціальність — хімія). Ще студентом Євген Семенович протягом трьох семестрів виконував обов'язки асистента в лабораторії аналітичної хімії Женевського університету».Документ Ручай : поезії(Харків : Харківське книжково-журнально-газетне видавництво. Друкарня ім. Фрунзе., 1945) Черняков, МаркКоли б ти знала, як оце буває, Як люди мовчки крізь вогонь ідуть, Як, не сказавши слова, умирають І вірність перед смертю бережуть,— Коли б ти бачила його в той вечір, Як завжди тут — до пояса в багні, Пригнічені тяжким безсонням плечі І в погляді невичерпаний гнів,— Ти зрозуміла б все, що треба знати: Як тяжко нам було перемогти Й яка душа була в того солдата, Дружиною якого звалась ти! (Марк Черняков)Документ Збірник пісень Вітчизняної війни. Складено з творів композиторів Харкова до річниці визволення рідного міста від німецько-фашистських загарбників(Харків : Видавництво «Соціалістична Харківщина». Друкарня «Мистецтво»., 1944)"Напередодні Вітчизняної війни Харківська Спілка Радянських Композиторів являла собою один з найміцніших творчих колективів на Україні, що складався з 36-ти композиторів та музикознавців. Потрапивши під час евакуації до братніх національних республік Радянського Союзу, харківські композитори, з одного боку, значно збагатили свою музичну мову вивченням на місці музичного фольклору цих республік і, з другого боку, своєю творчістю внесли багато цінного в розвиток музичної культури братніх республік. Треба також відзначити творчу роботу харківських композиторів у військових частинах. Композитор Лебединець за свою роботу в Академії ім. Молотова та у військових частинах Середньоазіатської Військової Округи одержав звання заслуженого діяча мистецтв Узбекської РСР. На конкурсі в Ашхабаді на похідну червоноармійську пісню Мейтус одержав першу премію, а Файнтух на конкурсі Середньоазіатської Військової Округи за свою стройову пісню „Зеленые фуражки" одержав третю премію. Повернувшись до рідного Харкова, наші композитори, ще з більшим піднесенням і творчим підйомом взялись до творчої праці. За короткий час поновлення роботи Спілки з'явилось багато творів, значне місце серед яких складають твори, присвячені визволенню Харкова: Лебединець—„Харківським дивізіям"; Тіц—„Навіки наш"; Гайдамака—„Пісня про Харків"; Дашевський—„Последняя почесть" (пісня пам'яті генерала Ватутіна); Нахабін—„Ой, поля, ви, поля"; Борисов—„Вперед в наступленье". За час відновлення роботи Харківської Спілки Композиторів члени Спілки—музикознавці закінчили ряд цікавих науково-дослідницьких робіт. Так, наприклад, кандидат мистецтвознавчих наук, професор Міклашевський закінчив свою цікаву працю „Музичне життя Харкова" від його заснування до наших часів. Доцент Тюменева закінчила дослідницьку роботу на тему: „Чайковський і українська народна пісня". Цю збірку вибраних пісень Харківська Спілка Композиторів склала до річниці визволення Харкова від німецько-фашистських загарбників. До цієї знаменної роковини колектив харківських композиторів приходить, як що і не в тому складі, як це було до війни, але знову згуртований як і раніше, навколо Спілки Композиторів і сповнений творчого ентузіазму в ім'я Вітчизни, в ім'я перемоги над заклятим ворогом, яка вже не за горами".Документ За високі врожаї махорки(Київ ; Харків : Державне видавництво сільськогосподарської літератури. Друкарня Державного видавництва сільськогосподарської літератури УРСР "Комуніст", Харків., 1945) Бугай, Самсон МитрофановичДо Вітчизняної війни Україна славилась високими врожаями махорки. Середній урожай цієї культури становив 24—25 центнерів з гектара, а багато колгоспів збирали й по 40—50 центнерів. По сто і більше центнерів з гектара збирало чимало ланок. Серед них славиться найвищими і сталими врожаями ланка депутата Верховної Ради СРСР, орденоносниці Палажки Явдокимівни Шолом з колгоспу ім. Ворошилова, Варвинського району, Чернігівської області. Перед війною ланка П. Шолом збирала по 120—150 центнерів махорки з гектара з усієї закріпленої за нею площі, перекривши всі рекорди по врожайності цієї культури. За одержання високих урожаїв махорки уряд нагородив П. Я. Шолом орденом „Знак Пошани", а Виставочний комітет Всесоюзної сільськогосподарської виставки відзначив золотою і срібною медалями виставки. Свою майстерність у боротьбі за високі врожаї Палажка Явдокимівна передавала іншим ланкам. По сто і більше центнерів з гектара одержували ланки того ж колгоспу Ольги Федорчатенко, Марії Волик та інші. В цій брошурі висвітлюється досвід колгоспу ім. Ворошилова по одержанню високих урожаїв махорки.Документ Злочини німців і народна боротьба на Ровенщині(Київ ; Харків : Українське Державне видавництво, 1945) Бегма, Василь АндрійовичПро політику німців щодо України досить недвозначно говорив гітлерівський намісник „польського генерал-губернаторства" Франк: „Ця територія навіки залишиться німецькою. Ми прийшли сюди для того, щоб назавжди приєднати Україну до німецького простору. Сяючим зором дивимося ми на цей рай на сході, бо він назавжди звільнить нас від труднощів і турбот, бо він забезпечить підростаюче покоління нашого народу всім: хлібом, життям, свободою". Кат українського народу Еріх Кох в одному із звернень до солдатів Східного фронту писав: „Ви можете мені повірити, що я витягну з України останнє, аби тільки забезпечити вас і ваших батьків".Документ Гряде розплата(Українське Державне видавництво. Друкарня «Мистецтво», Харків., 1944) Засенко, Олекса Єлисейович"Земля ридає. Стогнуть гори. О, горе, горе, горе, горе! Куди не кинь, куди не глянь, кипить кривавий океан народних мук... Німіють боги. Шкода шукати аналогій у хащах темних та глибоких минулих плутаних сторіч. Нема. Не знайдеш. Марна річ."Документ Буковинська краса (Літературно-біографічний нарис про О. Кобилянську)(Київ ; Харків : Українське Державне видавництво, 1944) Кобилецький, Юрій Свиридович; Кобилецкий, Юрий СвиридовичДалекий острівець землі, оточений непроглядними хащами, — і тільки вкриті терном і гострим каменем стежки нагадують, що існують дороги до великої землі. Та ще тумани клубочаться в урвищах, сповиваючи обрії, посилаючи свої їдкі випари на той острів, та хіба іноді прорветься промінь крізь них з землі великої і жаданої. Треба мати велику мужність в серці, щоб не зневіритись, не втратити надій, побачити в маленькому острівці частку великої укоханої батьківщини і оспівати його, опоетизувати навіки. Велич Ольги Кобилянської в твердості духа, в незміренній силі любові до України і свого народу, до її частки — Буковини. Закинута і одірвана долею од великого слов'янського світу, серед німецьких хвиль, що билися об поріг в дійному стремлінні на схід, Буковина була справді одним з перших об'єктів германізації, але народ її встояв, зберігши вірність прадідівським звичаям, своїй культурі, зберігши свою національну гідність. Ольга Кобилянська, як вірна дочка свого народу, була виразником невичерпних духовних сил народу, його патріотичних почуттів, його зброєю в опорі онімечуванню. Творчість Ольги Кобилянської припадає на останнє десятиріччя XIX і першу третину XX сторіччя. Вона бачила здійснення віковічних мрій українського народу — історичне возз'єднання українських земель, а закінчила своє життя навесні 1942 року серед лиха і смутку, принесеного німецькими загарбниками на тимчасово окуповані ними українські землі. Ольга Кобилянська була пристрасною патріоткою і співцем своєї чудової Буковини і гордих буковинців, що їх благородство протиставляла вона бундючності зарозумілих німецьких „культуртрегерів". Любов до Буковини, до свого народу — основний мотив у творчості письменниці. Можна без перебільшення сказати, що буковинська природа знайшла найкращого свого співця в особі Ольги Кобилянської.
